• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Дистанційне навчання
• Психологія
• Адаптація

Якщо на органи чуття протягом деякого часу діють досить сильні подразники, то чутливість до цих подразників поступово зменшується. Якщо ж подразники дуже слабкі або відсутні зовсім, чутливість збільшується. Така зміна чутливості під впливом подразників, діючих на органи чуття, називається адаптацією.

У деяких видах відчуттів адаптація дуже сильна, в інших – зовсім незначна. Сильна адаптація спостерігається в тактильних, температурних, нюхових, зорових відчуттях, слабка – у слухових, больових відчуттях.

Тактильна чутливість при дотику, який продовжується деякий час, до якого-небудь місця шкіри дуже швидко зменшується. Досліди показали, що вже через 3 секунди відчуття тиску складає лише 1/5 тієї сили, яку воно мало одразу ж після дотику. Адаптація в тактильних відчуттях виявляється, наприклад, у тому, що доки ми сидимо непорушно, ми майже зовсім не відчуваємо тиску одягу. Інколи можна спостерігати, як людина марно шукає окуляри, зрушені на лоб. Відбувається це тому, що шкіра лоба дуже швидко адаптується до тиску окулярів і перестає відчувати його.

Дуже сильна адаптація в температурних відчуттях. Коли, купаючись, входиш у річку, вода в першу мить здається холодною, але вже після двох-трьох хвилин виявляється, що у воді зовсім не так холодно.

Температурна адаптація яскраво виявляється в наступному досліді. Якщо протягом 1 – 2 хвилин потримати одну руку в гарячій воді (градусів 40), а іншу в холодній (не більше 20 градусів) і потім обидві руки відразу опустити у воду середньої температури (градусів 30), то ця вода одночасно здаватиметься для однієї руки холодною, для іншої – гарячою. Надзвичайно швидко настає адаптація і в нюхових відчуттях. Входячи з вулиці в погано провітрену кімнату, в першу мить дуже різко відчуваєш неприємний запах, та вже через декілька хвилин він перестає відчуватися. Досліди показали, що до запаху йоду, повна адаптація настає через 50 – 60 секунд, до запаху камфори – через 1,5 хвилин, до запаху сильно пахнучого сиру – через 8 хвилин. Для повного відновлення нюхової чутливості потрібна перерва від 1 до 3 хвилин.

Особливо важливе значення має адаптація в зорі. Виходячи з темної кімнати на яскраве сонячне світло, ми в перші миті бачимо дуже погано; сильне світло сліпить нас, і очі мимоволі зажмурюються. Але вистачає чотирьох-п'яти хвилин, аби зір пристосувався до яскравого освітлення і став функціонувати нормально. Це називається адаптацією до світла. Зворотний процес – адаптація до темряви – відбувається, коли ми переходимо зі світла в більш-менш темну кімнату. Спочатку здається, що ми потрапили в абсолютну пітьму; ми нічого не бачимо і можемо пересуватися лише навпомацки. Проте через деякий час виявляється, що в кімнаті не так вже й темно, що ми можемо навіть розрізняти контури предметів. Під час перебування в темряві чутливість зору збільшується. Точні виміри показали, що це збільшення чутливості надзвичайно велике: після години перебування в темряві чутливість може стати в 200 тисяч разів більшою, ніж вона була на світлі.

Чим пояснюється таке величезне збільшення чутливості?

Значення має той факт, що ширина зіниці змінюється залежно від кількості світла, падаючого на око. При переході з яскравого світла в темряву площа зіниці збільшується в 17 разів, і, отже, вона пропускає в 17 разів більше світла. Але цього недостатньо для пояснення адаптації до темряви, при якій чутливість збільшується не в 17 разів, а в 200 тисяч разів.

Найважливіше значення має той факт, що в сітківці ока знаходяться світлочутливі апарати двох родів: колби і палички. Колби заповнюють центральну ямку сітківки, куди падає зображення того предмету, на який ми дивимося. Вони мають малу чутливість: аби викликати їх реакцію, потрібне досить сильне світло. Колбами ми бачимо при яскравому світлі; їх можна назвати апаратом денного зору. Палички, розташовані головним чином по краях сітківки, мають високу чутливість: вони можуть реагувати навіть на слабке світло. Паличками ми бачимо вночі, у сутінки, взагалі при слабкій освітленості; вони є апаратом нічного зору. Таким чином, адаптація до темряви пов'язана з переходом від зору колбами до зору паличками.

Не слід проте думати, що колби є менш досконалим за палички апаратом. Чутливість до світла у них менша, і тому колбочковий зір можливий при досить яскравому освітленні. Та зате лише з їх допомогою ми можемо бачити кольори і точно розрізняти форму предметів. У глибокі сутінки, коли працює паличковий зір, ми кольорів не розрізняємо – все здається сірим. Точно розрізняти форму предметів ми в цих умовах також не можемо.

У цілком денних тварин в сітківці є лише колби; вночі ці тварини зовсім не бачать. Такі, наприклад, кури, голуби. У сітківці нічних тварин, наприклад сов або кажанів, навпаки, є лише палички; ці тварини погано бачать вдень. Спостерігаються окремі випадки, коли у людини зовсім не функціонує колбочковий апарат. Такі люди не розрізняють кольорів і бачать все сірим, як на чорно-білій фотографії; крім того, вони страждають світлобоязню, тобто погано бачать при яскравому світлі. Цей недолік називається повною колірною сліпотою. Набагато частіше зустрічається часткова колірна сліпота, при якій людина не розрізняє деяких кольорів; таку часткову колірну сліпоту інколи називають «дальтонізмом». Бувають і такі випадки, коли не функціонує паличковой апарат: тоді людина не бачить в сутінки і взагалі при слабкому світлі (так звана «куряча сліпота»).

Відчуттями з малою адаптацією є, слухові і больові відчуття. Звук, що незмінно продовжується декілька хвилин, не перестає відчуватися, подібно до того як перестає відчуватися запах. Не перестає відчуватися і біль, що продовжується деякий час без зміни. Невелике зменшення чутливості при цьому відбувається, але дуже повільно, так що помітити його важко. Не буває в слухових відчуттях і чого-небудь схожого на адаптацію до темряви. Потрапляючи в тишу, ми не відчуваємо такого збільшення чутливості, яке дозволило б нам через деякий час почати чути звуки, в тисячу разів слабкіші, ніж ті, які ми чуємо в звичайних умовах.

Правда, по відношенню до звуків і болю інколи відбувається щось, на перший погляд схоже на адаптацію. Ми настільки звикаємо до безперервного цокання годинника в кімнаті, що врешті-решт зовсім його не помічаємо. У такому ж сенсі можна звикнути до болю і перестати звертати на нього увагу. Але ці випадки мають лише зовнішню схожість з адаптацією. Слухова чутливість зовсім не слабшає від того, що в кімнаті цокає годинник. Досить пригадати про них, наприклад зацікавившись тим, чи не забули Ви їх завести, аби з повною ясністю почути цокання. В результаті адаптації слабшають або посилюються самі відчуття, тоді як звикання до цокання годинника означає не ослаблення відчуттів, а лише інший напрям уваги. Я перестаю помічати одноманітний шум або біль лише тому, що перестаю звертати на них увагу, але будь-якої хвилини, як тільки захочу цього, можу знову відмітити їх. При справжній адаптації справа йде інакше: скільки б я не хотів цього, я не зможу побачити слабке світло в перші миті після входу в темну кімнату. Адаптація залежить від зміни в роботі аналізаторів, і її не можна довільно знищити, звернувши увагу на відповідні відчуття.