Вольова дія, передбачає попереднє усвідомлення мети дії і засобів, ведучих до досягнення цієї мети. Це означає, що людина, перш ніж приступити до дії, намічає в думках, для чого і як вона діятиме, – перш ніж діяти фактично, вона діє в думках.

З іншого боку, вольова дія – це дія в скрутних умовах, дія, пов'язана з подоланням яких-небудь перешкод. Звідси витікає, що «уявна дія», передуюча фактичній, не може обмежитися простим усвідомленням мети і засобів її досягнення, а включає складний процес обговорення різних можливостей: діяти або утриматися від дії, в якому напрямку діяти, яким чином і якими способами діяти. Цей процес закінчується ухваленням рішення.

За ухваленням рішення слідує перехід від «уявної дії» до фактичної, тобто виконання цього рішення.

Таким чином, ми можемо виділити дві основні стадії вольової дії: 1) підготовчу стадію – «уявна дія», – що закінчується ухваленням рішення, і 2) завершуючу стадію – «фактична дія», – що полягає у виконанні прийнятого рішення.

У тих випадках, коли діяти треба негайно, рішення і виконання безпосередньо слідують одне за одним, рішення безпосередньо переходить у виконання.

Прикладом вольової дії такого типу може служити епізод у романі М. Островського «Як гартовувалася сталь», коли Корчагін, воєнком батальйону, на маневрах територіальних частин отримує від начальника штабу полку наказ злізти з коня і брати участь в маневрах пішки. Наказ відданий в дуже різкій формі з відтінком кепкування над інвалідністю Корчагіна.

«Корчагіна немов вшкварили батогом. Рвонув коня уздою...» Кілька хвилин в нім «боролися два почуття: образа і витримка». Перемогло друге: «Корчагін був воєнком батальйону, цей батальйон стояв за ним. Який же приклад дисципліни показав би він йому своєю поведінкою!..» Рішення беззаперечно підкорятися наказу, не дивлячись на несправедливість і різкість його, негайно переходить у виконання: «Він звільнив ноги зі стремен, зліз з коня і, пересилюючи гострий біль в суглобах, пішов до правого флангу».

У інших випадках рішення стосується не окремої і притому невідкладної дії, а напряму і характеру діяльності, розтягнутої інколи на дуже довгий час і складеної з багатьох окремих дій, не поведінки в даний момент, а програми майбутньої поведінки, не того, як вчинити зараз, а того, як чинити у майбутньому в певних ситуаціях. Людина може прийняти рішення закінчити школу відмінником, не палити, певним чином тримати себе з тією або іншою людиною і тому подібне.

Прикладом рішення такого типу може бути інший епізод з тієї ж книги М. Островського, коли Корчагін, до кінця зрозумівши грізний хід своєї хвороби, став перед питанням: «Як же повинен він вчинити з собою зараз, після розгрому, коли немає надії на повернення до лав?.. Що ж робити?..» Два напрями почуттів і думок борються в нім. Одне веде до самогубства: «Для чого жити, коли він вже втратив найдорожче – здатність боротися?.. Умів непогано жити, умій вчасно і кінчити». Інше веде до того, аби знайти можливість зробити своє життя корисним, не дивлячись на хворобу; самогубство – «найбоязкіший і легший вихід з положення.. Умій жити і тоді, коли життя стає нестерпним. Зроби його корисним».

Протягом довгого часу, проведеного в старому парку приморського міста, Корчагін, за його висловом, «влаштував засідання «політбюро» і виніс величезної важливості ухвалу» – вирватися із залізного кільця і повернутися в лави з новою зброєю в руках.

У таких випадках ухвалення рішення приводить не прямо до виконання, а до виникнення наміру, що є внутрішньою налаштованістю діяти у майбутньому в певному напрямі.

Проте наміри мають значення не самі по собі. Вони потрібні лише як підготовка до дії. Людина, озброєна хорошими намірами, але не реалізовуюча їх в діяльності, – людина слабкої, а не сильної волі. Воля виявляється в ухваленні рішення, але значно більше виявляється вона у виконанні цих рішень. Безліч людей приймають рішення і озброюються наміром кинути палити, але виявить сильну волю в цьому питанні лише той, хто зуміє здійснити це рішення.

Рішення і намір – необхідні ланки вольової дії, але найважливішим, центральним пунктом її є виконання рішення.

Перша підготовча стадія вольової дії, що закінчується ухваленням рішення, може протікати по-різному. За наявності внутрішніх перешкод початкова стадія вольової дії інколи приймає характер боротьби мотивів.

Внутрішні перешкоди, виражаються в конфлікті перечачих одна одній спонук. Цей конфлікт і розгортається в боротьбу мотивів, включаючу зважування, обговорення, оцінку суперечливих бажань, прагнень, почуттів. У обох приведених епізодах з життя Павла Корчагіна спостерігається такого роду боротьба мотивів: у першому випадку боротьба між почуттям образи і витримкою, дисциплінованістю, в другому випадку – між відчаєм і тягою до «паперового героїзму», з одного боку, та прагненням до боротьби, залізною наполегливістю, почуттям обов'язку справжнього більшовика – з іншого.

При боротьбі мотивів справа йде про мету і напрям дії, а не про способи виконання її. Рішення, що приймається, стосується того, що робити, а не того, як робити. Перед Корчагіним у першому епізоді стоїть питання про те, чи виконати беззаперечний несправедливий наказ, а не про те, яким способом його виконати.

Боротьба мотивів в достовірно вольовій дії – це боротьба між свідомістю обов’язку, почуттям обов'язку і суперечачими обов’язку спонуками.

У Корчагіна в епізоді на маневрах відбувається боротьба між почуттям образи, готовим перейти в афектний спалах («Рвонув коня уздою...»), і усвідомленням того, що він повинен показати своєму батальйону приклад дисципліни. Єство внутрішньої боротьби Корчагіна під час довгих роздумів його в старому парку зводиться до вирішення питання: як він повинен вчинити? Чого вимагає від нього обов’язок?

У інших випадках в підготовчій стадії вольової дії на перше місце висувається вибір способу дії. Частіш за все це буває у тих випадках, коли трудність полягає в подоланні зовнішніх, а не внутрішніх перешкод: немає конфлікту мотивів, мета дії ясна, але не ясно, якими шляхами можна досягти цієї мети, як здолати труднощі, що стоять на шляху до неї. У цих випадках потрібно здійснити вибір між різними способами дії, потрібно, інакше кажучи, скласти план дії. Рішення тут повинно стосуватися не питання про мету, а питання про засоби і шляхи її досягнення.

Візьмемо знову приклад з книги М. Островського «Як гартовувалася сталь». Павло Корчагін зустрічає на шосе петлюрівця, ведучого заарештованого Жухрая. «Серце Корчагіна забилося зі страшною силою. Думки бігли одна за одною, їх не можна було схопити і оформити. Дуже малий був час для прийняття рішення. Одне було ясно: Жухрай загинув. І, дивлячись на наближаючихся, Павло загубився в рої почуттів, що охопили його. «Що робити?» В останню хвилину пригадав: у кишені револьвер. Як тільки пройдуть мимо, вистрілити в спину ось цьому, з рушницею, і тоді Федір вільний. І від миттєвого рішення припинився танець думок». Він порівнявся з Жухраєм, настає мить, коли треба діяти. «Але голову свердлила тривожна думка: «Якщо я вистрілю в нього і промахнуся, то куля може потрапити в Жухрая...». То хіба можна було думати, коли петлюрівець вже був поруч? І сталося так: з Павлом порівнявся рудовусий конвоїр; Корчагін несподівано кинувся до нього і, схопивши рушницю, різким рухом пригнув до землі».

Ні про яку боротьбу мотивів тут немає і мови. Величезна напруга всіх психічних сил цілком спрямована в один бік: відшукати спосіб, план дії. Не дивлячись на дуже короткий термін, в душі Павла розгортається складний ряд процесів. Спочатку розгубленість, подив, «рій» почуттів, змінюючих одна одну думок. Потім миттєво виникає перше рішення, і «танець думок» припиняється. Але коли вже час діяти, коли, здавалося б, ніколи думати, з'ясовується незадовільність цього рішення, і буквально в останні миті воно замінюється новим: не стріляти, а вирвати рушницю з рук конвоїра. Виникнення цього останнього рішення так тісно зливається у часі з виконанням, що самому Корчагіну його дії представляються «несподіваними». Насправді і в цьому випадку «фактичній дії» передувало «уявне» виконання рішення, хоча вони і відділялися одне від одного всього лише незначною часткою секунди.

Вибір способу дії вимагає роботи думки, інколи дуже складної роботи (у Корчагіна «думки бігли одна за одною», «припинився танець думок», «голову свердлила... думка», «то хіба можна було думати?..» і т. д.). Проте складання плану, що входить у вольову дію, є не лише розумовим, але і вольовим процесом, оскільки план складається не як «план взагалі», не як план дій, теоретично можливих в даній ситуації, а як уявне передбачення реальної дії, як зобов'язання для виконання. Кожен з нас може, подумки ставши на місце Корчагіна, вирішувати задачу за нього, відшукуючи найкращий в його положенні спосіб дії. Але наша психічна діяльність в цьому випадку буде лише мислительною, тоді як у нього вона була одночасно і мислительною і вольовою.

При подоланні як внутрішніх, так і зовнішніх перешкод воля виявляється в умінні змусити себе зробити те, чого вимагає почуття обов'язку.

Розвинене почуття обов'язку – цінна якість людини і найважливіша умова формування морально вихованої волі. Зростаючи в найсильніший мотив людських дій, почуття обов'язку веде до здійснення подвигів, робить людину героєм.

В день, на привалі, відбулися комсомольські збори батальйону 254-го Гвардійського стрілецького полку. Обговорювали, як краще виконати бойовий наказ – узяти село Чорнушку.

На зборах виступив Саша Матросов – молодий білявий хлопчина з автоматом на грудях. Оглядівши товаришів, він сказав урочисто:

– Ми виконаємо наказ! Я битимуся з німцями, поки мої руки тримають зброю, поки б'ється моє серце. Я битимуся за нашу землю, зневажаючи смерть!

Всю ніч батальйон йшов бездоріжжям, через ліс. На зупинках Саша Матросов не один раз говорив в цю ніч своїм друзям:

– Ну, пам'ятаймо нашу домовленість: воювати, так воювати. Треба буде – помри, а справу зроби.

Підступи до села Чорнушки перегороджували три ворожі дзоти; два флангових удалося блокувати, але центральний дзот вів лютий вогонь і не давав можливості пересікти галявину, відділяючу позицію батальйону від села. Групи автоматників, що висилалися для ліквідації дзоту, гинули, як тільки виповзали на галявину. Не можна було прорватися до села, не зупинивши, хоч би тимчасово, вогонь ворожого кулемета.

Саша Матросов приховано підповз збоку до дзоту і дав чергу по амбразурі. Його кулі потрапили в амбразуру; кулемет замовк, але через декілька секунд знову ожив. Тоді Матросов схопився на ноги, рвонувся вперед і своїм тілом закрив амбразуру. Вогонь миттєво припинився. Воїни кинулися вперед, і дзот був узятий.

Так Саша Матросов дотримав свого слова і дійсно до кінця виконав свій обовязок. Рішучістю пожертвувати своїм життям він заслужив на високе право безсмертя. Гвардії рядовий Герой Радянського Союзу Олександр Матросов навіки зарахований в списки роти, з якою він йшов у бій під Чорнушкою («Правда» від 12 вересня 1943 року).

Кiлькiсть переглядiв: 88