Наше мислення нерозривно пов'язане з мовою. По-перше, люди за допомогою мови повідомляють один одному свої думки. Мова є засіб спілкування між людьми.

По-друге, люди мислять за допомогою мови. Мова є, таким чином, знаряддям мислення. Якщо запитати людину: «На якій мові Ви думаєте?» – вона ніскільки не здивується, а негайно ж відповість: «на українській», «на російській», «на узбецькій» і так далі. Людина, що дуже добре володіє двома-трьома мовами, може і думати то на одній, то на іншій з цих мов. Ми мислимо словами.

«Мова є засіб, знаряддя, за допомогою якого люди спілкуються один з одним, обмінюються думками і досягають взаємного розуміння. Будучи безпосередньо пов'язаною з мисленням, мова реєструє і закріплює в словах і в з'єднанні слів у реченнях результати роботи мислення, успіхи пізнавальної роботи людини і, таким чином, робить можливим обмін думками в людському суспільстві».

Аби служити засобом спілкування, мова повинна мати зовнішнє вираження, доступне слуху або зору інших людей. На відміну від такої зовнішньої мови внутрішній беззвучний мовний процес, за допомогою якого ми мислимо, називається внутрішньою мовою.

Людське мислення неможливе без участі другої сигнальної системи. На відміну від тварин у людини, писав І.П. Павлов, «з'явилися, розвинулися і надзвичайно удосконалилися сигнали другої міри... у вигляді слів, вимовних, чутних і видимих. Ці нові сигнали, врешті-решт, стали позначати все, що люди безпосередньо сприймали як із зовнішнього, так і зі свого внутрішнього світу, і вживалися ними не лише при взаємному спілкуванні, але і наодинці з самими собою».

Мова (друга сигнальна система) внесла «новий принцип нервової діяльності», який зумовив безмежне орієнтування у навколишньому світі і створив «вище пристосування людини – науку». Через другу сигнальну систему, говорив І.П. Павлов, людина «стає господарем дійсності».

Але мова (друга сигнальна система) не може сама по собі забезпечити пізнання дійсності. І.П. Павлов звертав увагу на безплідність мислення тих людей, «які, оперуючи лише словами, хотіли б, не зносячись з дійсністю, з них вивести і все пізнання». «Слова були і залишаються лише другими сигналами дійсності» (Павлов). Це означає, що слово, що втратило свій зв'язок з тими реальними предметами і явищами, які воно позначає, перестало бути сигналом дійсності, втрачає своє пізнавальне значення. Це означає, що чисте словесне знання, заучування словесних формулювань без ясного розуміння того, які саме сторони дійсності в них відбиваються, є чисто формальним і даремним знанням.

Нормальне мислення можливе лише при нерозривній участі і першої і другої сигнальних систем. Мова – необхідне знаряддя мислення. Але звідси не витікає, що процес мислення зводиться до мови, що мислити – означає говорити вголос або про себе. Відмінність між самою думкою і її словесним вираженням видно з того, що ту ж саму думку можна виразити на різних мовах. Думка при цьому залишається незмінною, хоча всі слова міняються.

Чим же в такому разі можна пояснити стан, знайомий кожній людині, коли відчуваєш, що розумієш яку-небудь думку, але не можеш висловити її? «Я знаю, в чому тут справа, – говорить людина, – але ніяк не можу передати цього словами». Може виникнути припущення, що подібні випадки є виключенням із загального правила, що тут є «думка без слів», для якої не удається знайти жодного мовного вираження.

Таке припущення буде, проте, неправильним. Справа полягає не в тому, що не удається знайти жодного мовного вираження для думки, що існує без слів, а в тому, що не удається перейти від вираження думки у внутрішній мові до вираження її в зовнішній мові. Якщо людина дійсно розуміє думку, це означає що розуміння виражається у неї в якихось словах. Але одна справа – таке вираження моєї думки, яке зрозуміле лише мені самому, і інша справа – вираження, зрозуміле іншій людині. Коли кому-небудь важко висловити свою думку, це означає, що йому важко виразити її способом, зрозумілим іншим людям, виразити її у формах зовнішньої мови.

Крім того, здебільшого нам важко «висловити» таку думку, яка і для нас самих є смутною, не цілком ясною. Кращий спосіб до кінця з'ясувати самому собі свою думку – спробувати передати її іншому. Якщо це не удається, в самій думці є якісь пропуски, неясності, невизначеності. Повну чіткість і закінченість думка отримує лише тоді, коли вона знаходить чітке і закінчене словесне формулювання. Якщо людина і говорить, і пише не інакше, як смутно і плутано, то і хід думок її не може мати повної чіткості і ясності.

Знаходячи собі вираження в зовнішній мові, наша думка удосконалюється, розвивається, з'ясовується.

Мова – засіб спілкування між людьми і знаряддя їх мислення. Обидві ці функції мови найтіснішим чином одна з одною зв'язані. Розвиваючись і удосконалюючись як засіб спілкування, мова стає тим самим тоншим і досконалішим знаряддям думки.

Кiлькiсть переглядiв: 103