1) Узагальнення і абстракція

В основі утворення понять лежить процес узагальнення, тобто уявного об'єднання предметів і явищ дійсності, що мають ті або інші спільні властивості.

У якнайповнішій формі узагальнення здійснюється в поняттях, але починається воно ще при утворенні уявлень.

Якщо взяти представлення пам'яті, що є у нас, наші образи спогадів, то їх можна розділити на дві групи: по-перше, уявлення, відтворюючі даний об'єкт в одну визначену, особливо пам'ятну нам мить, і, по-друге, уявлення, відтворюючі образ даного об'єкту взагалі, наш загальний спогад про нього.

Типовий приклад уявлення другої групи – образ матері, що зберігся у героя повісті Л.М. Толстого «Дитинство» (тема «Уявлення і їх характерні особливості»): «Коли я прагну пригадати матінку... мені представляються лише її карі очі, що виражають завжди однакову доброту і любов, родимка на шиї... шитий білий комірець, ніжна суха рука...»

Уявлення першої групи не містять в собі узагальнень: це просте відтворення образу, отриманого в сприйнятті. Уявлення другої групи, складаючі велику частину наших образів пам'яті, хоча і відносяться до одиничного об'єкту, є результатом узагальнення багатьох окремих сприйнять, свого роду витягами з них. Свій робочий стіл я бачив з різних сторін, з різних відстаней, при різному освітленні. Та все ж, коли я уявляю його собі, я маю якийсь один образ, а не тисячі різних образів, відповідних різним сприйняттям. У цьому узагальненому образі підкреслені, дані з найбільшою яскравістю постійні, істотні характерні ознаки об'єкту, а риси, пов'язані з окремими сприйняттями, відсутні або представлені дуже блідо.

Таким чином, значна частина наших уявлень одиничних предметів вже містить в собі деякий елемент узагальнення. Подальший процес узагальнення, що охоплює цілі групи схожих об'єктів, може йти двома різними шляхами.

Перший шлях веде до типового образу, який ми вивчали в розділі про уяву (тема «Перетворення представлень в уяві»), другий шлях – до поняття.

Типовий образ, як ми знаємо, зберігає всі індивідуальні риси і ознаки окремого об'єкту, а узагальнення виражається в тому, що серед цих рис висуваються на перший план, виділяються, підкреслюються ті, які спільні для цілої групи об'єктів, які характеризують цю групу. Інакше йде справа в понятті.

Аби опанувати яке-небудь поняття, ми відволікаємося від всіх випадкових ознак і властивостей окремих об'єктів і зберігаємо лише властивості, істотні для даної групи в цілому. Цей процес відволікання від неістотних ознак і уявного виділення одних лише істотних особливостей даної групи об'єктів називається абстракцією. В результаті узагальнення, яке здійснюється за допомогою абстракції, ми отримуємо вже не образ, а умоглядну думку. У цьому відмінність поняття від типового образу.

Первинне узагальнення тісно пов'язано з дією. У одну групу об'єднуються предмети, які можуть виконувати однакову функцію в практичній діяльності. Як істотні ознаки предмету виділяються ті ознаки, від яких залежить, «що з цим предметом можна робити». Це виявляється дуже яскраво в тих визначеннях, які дають речам, маленькі діти: «Ніж – це аби різати», «Кінь – це аби їздити» і так далі. Лише поступово розвивається здатність теоретичного узагальнення, заснованого на виділенні властивостей речей, найбільш істотних не лише з точки зору безпосереднього практичного вживання цих речей.

2) Аналіз і синтез

Вивчаючи діяльність уяви, ми виділили в процесі створення образу дві сторони – аналіз і синтез (тема «Перетворення представлень в уяві»). Вивчаючи діяльність мислення, ми знову зустрічаємося з цими двома протилежними процесами, необхідними в роботі думки.

Аналіз – це уявне розчленовування предмету або явища, виділення окремих його частин, ознак, властивостей; синтез – це уявне з'єднання окремих елементів, частин, ознак в деяке ціле.

У окремих етапах розумового процесу на перший план виступає або аналіз, або синтез. Але всякий скільки-небудь складний процес думки вимагає участі і того, і іншого.

Розглянемо для прикладу, як протікає процес розуміння речення на мало знайомій іноземній мові. При першому читанні зміст речення залишається незрозумілим. Тоді виступає на перший план робота аналізу: людина виділяє окремі слова і встановлює їх значення (пригадує, дивиться в словник і т. п.). Але цим справа не закінчується: можна знати значення всіх слів окремо і все-таки не розуміти змісту речення в цілому. Необхідна ще синтетична робота думки – об'єднання в одне осмислене ціле всіх значень окремих слів. І лише коли це об'єднання сталося, людина починає розуміти зміст речення. Не завжди, проте, процес розуміння йде таким шляхом – спочатку аналіз, потім синтез. Нерідко буває, що людина, ще не знаючи значень деяких слів, знаходить загальний зміст речення (синтетична діяльність мислення) і лише після цього приступає до аналітичної роботи – виділяє невідомі слова і встановлює їх значення.

Аналіз і синтез виникають спочатку в практичній діяльності. Аби навчитися в думках виділяти окремі частини складного механізму або в думках збирати цілий механізм з окремих частин, треба мати достатню практику в реальному розбиранні і збиранні такого роду механізмів. Людина, яка ніколи не пробувала на ділі розбирати і збирати будильник, безумовно не зуміє виконати це «в думці». Але, розвиваючись на основі практичної діяльності, аналіз і синтез згодом можуть здійснюватися і як чисто розумові операції. Творча діяльність конструктора, наприклад, неможлива без уміння аналізувати в думці складні механізми і здійснювати уявний синтез окремих їх частин.

Аналіз і синтез можуть бути, зрозуміло, самого різного рівня і складності.

Специфічна особливість аналізу і синтезу у людини полягає в тому, що людина може безпосередньо не звертатися до предмету для виділення його певних властивостей і якостей або для їх об'єднання. Це досягається у неї завдяки наявності двох сигнальних систем.

Аналіз і синтез, здійснювані в корі великих півкуль у людини, охоплюють своєю дією не лише сигнали першої сигнальної системи, але і сигнали другої сигнальної системи в її взаємодії з першою.

Кiлькiсть переглядiв: 68