• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Дистанційне навчання
• Психологія
• Почуття обов'язку

Почуття обов'язку є найважливішим, центральним в тій групі почуттів, які називаються моральними почуттями і які пов'язані з переживанням людиною свого відношення до інших людей і особливо до певних суспільних груп: до свого народу, свого заводу, своєї школи, своєї сім'ї.

У основі почуття обов'язку лежить усвідомлення людиною інтересів тієї суспільної групи, до якої вона належить, і своїх зобов'язань по відношенню до неї. Але одного знання цих інтересів і зобов'язань ще недостатньо. Чисто розсудливе, сухе знання того, як потрібно, як слід вчинити, не може стати основою для розвитку почуття обов’язку. Воно повинне перетворитися на сильне і глибоке переживання. Якщо людина переживає нещастя батьківщини так само гостро, як свої власні нещастя, виробничий успіх свого заводу, як свій власний успіх, успіхи свого класу, як свої успіхи, – тоді вона стає здатною переживати свій обов’язок, а не лише знати його. Тому-то ми говоримо про почуття обов'язку, а не про просте знання його.

Зі свідомості обов'язку зростає оцінка людських вчинків як хороших або поганих. Така оцінка завжди пов'язана з усвідомленням суспільного значення цих вчинків і цим по суті відрізняється від оцінки дій як приємних або неприємних.

Оцінка своїх власних вчинків як хороших або поганих, причому оцінка не лише розсудлива, але і емоційна, називається совістю. Свідомість правоти своїх вчинків – «спокійна совість» – може давати людині найбільшу радість і задоволення, упевненість в собі і силу протистояти наклепу і несправедливим звинуваченням. Усвідомлення, що здійснено поганий вчинок, викликає «каяття совісті», «муки совісті», почуття розкаяння. Голос совісті вимагає в цих випадках дієвого виправлення скоєного вчинку. Якщо людина ніяк не виявляє свого розкаяння, ухиляється не лише від виправлення, але й від відкритого визнання своєї помилки, у неї створюється той тривалий стан важкого внутрішнього занепокоєння, який характеризується словами «нечиста совість».

І почуття обов'язку і витікаюча з нього чуйна совість передбачають високу свідомість людини. Але вони передбачають також наявність глибоких і дієвих почуттів: любові до батьківщини, відданості, почуття органічного зв'язку зі своїм колективом і тому подібне. За цієї умови виконання обов'язку перестає бути важким зобов'язанням. Воно стає радісною справою, щастям в житті.