Психологія вивчає не лише окремі психічні процеси і ті своєрідні поєднання їх, які спостерігаються в складній діяльності, але і психічні властивості, що характеризують кожну людську особу: її інтереси, схильності, здібності, темперамент, характер.

Не можна знайти двох людей, з абсолютно однаковими психічними властивостями. Кожна людина відрізняється від інших людей рядом особливостей, сукупність яких утворює її індивідуальність.

Кажучи про психічні властивості особи, ми маємо на увазі істотні, більш менш стійкі, постійні її особливості. Всякій людині трапляється забути що-небудь; але не для всякої людини «забудькуватість» є характерною рисою. Всяка людина переживала коли-небудь знервований настрій, але «дратівливість» характерна лише для деяких людей.

Психічні властивості людини не є чимось таким, що людина отримує в готовому вигляді і зберігає незмінним до кінця своїх днів. Психічні властивості людини – її здібності, характер, інтереси, схильності – виробляються, формуються в ході життя. Це особливості більш менш стійкі, але не незмінні. Абсолютно незмінних властивостей в людської особи не буває. Поки людина живе, вона розвивається і, отже, так або інакше змінюється.

Жодна психічна особливість не може бути природженою. Людина не народжується на світ, вже маючи здібності або риси вдачі. Природженими можуть бути лише деякі анатомічні і фізіологічні особливості організму, деякі особливості нервової системи, органів чуття і – що особливо важливо – мозку. Ці анатомо-фізіологічні особливості, створюючі природжені відмінності між людьми, називаються завдатками. Завдатки мають важливе значення в процесі формування індивідуальності людини, але вони ніколи не зумовлюють її, тобто не є єдиною і головною умовою, від якої ця індивідуальність залежить. Завдатки, з точки зору розвитку психічних особливостей людини, багатозначні, тобто на основі яких-небудь певних завдатків можуть виробитися різні психічні властивості залежно від того, як протікатиме життя людини.

І.П. Павловим встановлено, що існують значні індивідуальні відмінності типів нервової системи, або, що те ж саме, типів вищої нервової діяльності. Тим самим питання про природні передумови індивідуальних відмінностей, так званих «завдатків», отримало в роботах І.П. Павлова свою достовірно наукову основу.

Різні типи вищої нервової діяльності відрізняються один від одного по наступних трьох ознаках: 1) сила основних нервових процесів – збудження і гальмування; ця ознака характеризує працездатність; 2) рівновага між збудженням і гальмуванням; 3) рухливість цих процесів, тобто здатність їх швидко змінювати один одного. Це основні властивості. Різні типи вищої нервової діяльності відрізняються один від одного різним поєднанням, комбінуванням цих властивостей.

Тип вищої нервової діяльності є основна характеристика індивідуальних особливостей нервової системи даної людини. Будучи природженою особливістю, тип вищої нервової діяльності не залишається, проте, незмінним. Він змінюється під впливом умов життя і діяльності людини, під впливом «постійного виховання або навчання в найширшому сенсі цих слів» (І.П. Павлов). «І це тому, – пояснював він, – що поряд із вказаними вище властивостями нервової системи безперервно виступає і найважливіша її властивість – висока пластичність». Пластичність нервової системи, тобто її здатність змінювати свої властивості під впливом зовнішніх умов, є причиною того, що властивості нервової системи, визначаючі її тип, – сила, рівновага, рухливість нервових процесів – не залишаються незмінними впродовж життя людини.

Таким чином, слід розрізняти природжений тип вищої нервової діяльності і тип вищої нервової діяльності, що склався в результаті умов життя і, в першу чергу, виховання.

Індивідуальність людини – її характер, інтереси, здібності – завжди в тій чи іншій мірі відображають її біографію, той життєвий шлях, який вона пройшла. У подоланні труднощів формуються та загартовуються воля і характер, в заняттях певною діяльністю розвиваються відповідні інтереси і здібності. Але оскільки особистий життєвий шлях людини залежить від суспільних умов, в яких людина живе, то і можливість формування у неї тих або інших психічних властивостей залежить від цих суспільних умов.

Центральне значення для формування індивідуальності людини, її інтересів і схильностей, її характеру має світогляд, тобто система поглядів на всі явища природи і суспільства, оточуючі людину. Але світогляд всякої окремої людини є віддзеркаленням в її індивідуальній свідомості суспільного світогляду, суспільних ідей, теорій, поглядів. Ніколи ще історія людства не бачила такого масового героїзму, таких подвигів мужності, такої беззавітної любові до батьківщини, як у людей в дні війни і в дні мирної праці.

Проте: «Суспільні ідеї і теорії бувають різні. Є старі ідеї і теорії, що віджили свій вік і служачі інтересам відживаючих сил суспільства... Бувають нові, передові ідеї і теорії, що служать інтересам передових сил суспільства». Засвоєння людиною передового світогляду, передових поглядів та ідей не здійснюється автоматично, само собою. Перш за все воно вимагає уміння відрізнити ці передові погляди від старих, віджилих поглядів, які тягнуть людину назад і перешкоджають повноцінному розвитку її особи. А крім того, недостатньо простого «знання» передових ідей і поглядів. Потрібно, аби вони були глибоко «пережиті» людиною, стали її переконаннями, від яких залежать мотиви її дій і вчинків.

Обумовлені особистим життєвим шляхом людини, її переконання у свою чергу впливають на хід цього шляху, скеровуючи вчинки людини, її спосіб життя і діяльності.

У дитячому віці вирішальне значення для формування психічних особливостей людини мають виховання і навчання. У міру того як формується людська особистість, все більше значення набуває самовиховання, тобто свідома робота людини над виробленням свого світогляду і своїх переконань, над формуванням в собі бажаних психічних властивостей і викорінюванням небажаних. Всяка людина значною мірою є сама творцем своєї індивідуальності.

Кiлькiсть переглядiв: 61