Відтворюючою уявою називається побудова образу об'єкту відповідно до опису (або креслення, схеми і т. п.) цього об'єкту. Читаючи в підручнику фізики або хімії опис якого-небудь досліду, учень повинен можливо ясніше уявити собі розташування предметів і приладів, дії, які треба виконати, результат цих дій і так далі. Це і є діяльність відтворюючої уяви.

Розглядаючи площинне креслення машини, треба уміти абсолютно виразно уявити собі розташування окремих частин цієї машини в просторі і взаємодію їх. Це також робота відтворюючої уяви, а саме того її різновиду, який називається «технічною уявою». Технічна уява, необхідна в діяльності інженера, техніка, кваліфікованого робітника, передбачає уміння, дивлячись на креслення, в уяві «бачити» машину, апарат, деталь, змальовані на цьому кресленні.

Особливо велику роль грає відтворююча уява при вивченні таких наук, об'єкти яких не можуть бути знайомі з особистого досвіду. Це відноситься до ботаніки, зоології, географії, особливо ж до історії; події далекого минулого, людей тих часів, обстановку, в якій вони діяли, можна уявити собі лише за допомогою уяви. Вивчення історії, що не спирається на роботу відтворюючої уяви, залишається на рівні механічного запам'ятовування слів.

Недостатньо, проте, – про яку б науку не йшла мова – уявляти собі що-небудь. Завдання полягає не просто в тому, аби викликати у себе яке-небудь уявлення предмету, що вивчається, а в тому, аби створити правильну уяву. Відтворююча уява має бути не лише живою, багатою, гнучкою, вона має також бути вірною, точною, давати образи, відповідні дійсності.

Це можливо за наявності двох умов:

1. Потрібно уміти правильно розуміти ті описи схеми, креслення, від яких рушає робота уяви.

Аби уявити собі по кресленню машину, треба уміти «читати креслення», розуміти вживані в нім способи зображення, знати умовні позначення. Аби створити вірну картину подій минулого, треба перш за все правильно розуміти текст історичного опису і розповіді.

2. Потрібно мати достатній запас наочних образів з відповідної області дійсності.

У темі «Загальне поняття про уяву» вже говорилось про те, що без достатнього матеріалу, отриманого в сприйнятті, неможлива продуктивна робота уяви, і наводили приклад неправильних історичних уявлень, що виникають від браку такого матеріалу.

Відтворююча уява має найважливіше значення в психічному розвитку людини. Даючи можливість по чужій розповіді і опису уявити собі те, чого сам не бачив і не можеш побачити, вона виводить людину за вузькі рамки її особистого досвіду і робить її знання конкретним і живим.

Найяскравіше розгортається діяльність відтворюючої уяви при читанні художньої літератури. Герої творів О. Пушкіна, М.В. Гоголя, Л.М. Толстого, М. Горького, інших крупних письменників самі собою оживають в уяві читача, і сама собою розгортається картина подій, що змальовуються автором. Всякий знає, що набагато легше отримати яскраві і живі образи минулого, читаючи історичний роман або повість, ніж вивчаючи підручник по історії або науковий історичний твір. Пригадаєте з цієї точки зору такі твори, як «Капітанська дочка» О. Пушкіна, «Тарас Бульба» М.В. Гоголя, «Петро I» О.М. Толстого. Читання художньої літератури – краща школа уяви, найпотужніший засіб виховання її.

Але не всяке читання художньої літератури є такою школою. Біглий перегляд твору, переслідуючий одну мету, – взнати, «про що тут говориться» і «що станеться далі», – не лише не розвиває уяви, а, навпаки, привчає її не діяти. Уміння читати художню літературу вимагає активної роботи уяви, вимагає, аби читач в думках «бачив і чув» все те, про що йде мова. Люди, що не володіють цим умінням, бувають схильні при читанні художнього твору пропускати описи. Це цілком природно: для людини з «ледачою уявою» художній опис повинен здаватися нудним і непотрібним.

Аби зрозуміти художній опис, недостатньо зрозуміти значення слів і зміркувати, про які предмети йде мова; необхідно з повною наочністю уявити собі картину, яку розгортає автор. Мало того. Аби ця картина ожила, у багатьох випадках необхідно доповнити її зоровий образ цілим рядом інших уяв: слухових, нюхових і тому подібне. Лише тоді можна дійсно перенестися уявою в ту обстановку, в яку хоче Вас перенести письменник, «пережити» її.

Прочитайте наступні рядки з даного Тургенєвим опису липневого ранку:

«Хто, окрім мисливця, відчував, як відрадно бродити на зорі по кущах? Зеленою рисою лягає слід ваших ніг по росяній, блідій траві. Ви розсунете мокрий кущ – вас так і обдасть теплим запахом ночі, що накопичився; повітря все напоєне свіжою гіркотою полину, медом гречки і «кашки»; вдалині стіною стоїть дубовий ліс і блищить, і червоніє на сонці; ще свіжо, але вже відчувається близькість жару. Голова млосно крутиться від надлишку пахощів... Ось заскрипів віз... Звучний брязкіт коси роздається за вами».

Аби дійсно зрозуміти ці рядки, треба в думках «побачити» і стіну дубового лісу, блискучу і червоніючу на сонці, і зелений слід на блідій траві, треба в думках «почути» скрип воза і брязкіт коси. Мало того, треба уявити собі гіркий запах полину і медовий запах гречки і «кашки», уявити свіжість ранку і починаючу відчуватися близькість жару, відчуття «млосного» запаморочення. Тоді можна дійсно пережити те, що б пережили Ви, «бродивши на зорі по кущах», тобто дійсно перенестися в змальовану ситуацію.

Мистецтву читати художню літературу треба вчитися, а опановувавши це мистецтво, в той же час розвиваєш і удосконалюєш свою уяву.

Кiлькiсть переглядiв: 160