Почуттям, або емоцією, називається переживання людиною свого відношення до того, що вона пізнає і робить: до речей і явищ навколишнього світу, до інших людей і їх вчинків, до своєї роботи, до самої себе і до своїх дій. Задоволення і незадоволення, радість і печаль, кохання і ненависть, бойове збудження і страх, хвилювання і спокій – все це приклади різних почуттів, або емоцій.

Необхідно з повною ясністю зрозуміти відмінність між почуттям і відчуттям. У буденній мові нерідко плутають ці слова. Говорять, наприклад: «я почуваю запах», «я відчуваю смутне занепокоєння». Обидва ці вирази неточні: запах – це відчуття, а смутне занепокоєння – почуття. У відчуттях відбиваються властивості речей і явищ, які існують незалежно від людини. У почуттях людина переживає своє відношення до цих речей і явищ. Відчуття говорять про самі речі, а почуття – про те, як людина ставиться до цих речей, який стан вони викликають в ній.

Я чую звук, і він будить в мені радісне почуття. Звук з його висотою, гучністю, тембром, який складає вміст мого відчуття, існує незалежно від мене; якби я його не чув, він все одно існував би, і нічого в нім від цього не змінилося б. Але радість, яку я відчуваю, існує лише в мені; якби я не чув звуку, то не могло б бути і моєї радості з його приводу.

Почуття викликаються певними об'єктами і в першу чергу залежать від властивостей цих об'єктів. Тому ми говоримо про «приємні» або «неприємні» речі, про «страшні» або «веселі» розповіді. Проте у почуттях відбиваються не самі властивості цих об'єктів, а наше відношення до них. Тому один і той же об'єкт інколи може викликати у різних людей абсолютно різні почуття.

Почуття – це переживання людиною свого відношення до тієї дійсності, в якій вона живе, до самої себе і до своєї діяльності. Але людина живе в суспільстві, і діяльність її – це суспільна діяльність. Тому і почуття людини мають суспільний характер, визначаються її суспільним буттям. За будь-яких суспільних умов людина здатна переживати такі почуття, як задоволення або незадоволення, кохання або ненависть, радість або гнів. Але те, на що направлені ці почуття, їх характер, те, як вони переживаються, – все це визначається суспільним буттям людини.

Не можна відділяти почуття від свідомості людини, дивитися на них, як на щось незалежне від свідомості. Змінюється свідомість людини, змінюються її погляди, її переконання, її світогляд – змінюються і її почуття.

Зміна всього ладу почуттів із зміною життя і діяльності людини, зі зміною її поглядів і переконань – з великою глибиною і тонкістю показана Горьким у романі «Мати». У міру того як Нилівна стає спочатку свідком, а потім і активним учасником революційної роботи її сина, Павла Власова, його товаришів, у міру того як вона знайомиться з революціонерами, людьми, жертвуючими собою для щастя робочого класу, у міру того як їй відкриваються великі ідеї, в ім'я яких йдуть ці люди на боротьбу з самодержавством, – змінюється і весь лад її почуттів.

Раніше все життя її було повне одним почуттям – страхом; страх цей не залишав місця навіть для любові до сина. «Все життя в страху жила, – вся душа обросла страхом!» – говорить вона. «Побої... робота... нічого не бачила, окрім чоловіка, нічого не знала, окрім страху! І як зростав Паша – не бачила, і чи любила його, коли чоловік живий був, – не знаю!»

Тепер для неї відкрився світ нових почуттів. «Все інше стало! – говорить вона. – Горе інше, радість – інша...» На місце страху стала самовіддана любов спочатку до сина, потім до товаришів його і, нарешті, до всіх трудящих, за щастя яких вони борються.

«Все життя думала про одне – як би обійти день стороною, прожити б його непомітно, аби мене лише не чіпали! А тепер про всіх думаю, – може і не так розумію я справи ваші, а всі мені – близькі, всіх жалко, для всіх – хорошого хочеться».

Страх, оскільки він і залишився, став теж іншим: раніше був страх за себе, тепер – за інших. «Все життя не таке і страх інший, – за всіх тривожно». Але і цей страх усе більш витісняється іншим почуттям – ненавистю до ворогів тієї справи, за яку борються син і його товариші. Під час першого обшуку в її будинку вона переживала головним чином страх. Іншими були її почуття при другому обшуку: «Тепер їй не було так страшно, як під час першого обшуку, вона почувала більше ненависті до цих сірих нічних гостей... і ненависть поглинала тривогу».

А коли перед нею відкрилася можливість самій включитися в революційну роботу – переносити на фабрику прокламації, – вона вперше за все життя випробувала велику збуджуючу радість: «І, відчуваючи себе здатною виконати завдання, вона вся здригалася від радості».

Багатство почуттів – необхідна умова високого і різностороннього розвитку внутрішнього життя. Незначність і блідість почуттів накладають на життя печать сірості і нудьги, роблять людину бездіяльною і незначною.

Людина, байдужа і суха, не може бути справжнім борцем: аби боротися, треба любити те, за що борешся, і ненавидіти те, проти чого борешся.

Байдужа і суха людина не може бути і творцем.

Великий учений І.П. Павлов в своєму листі до молоді, написаному незадовго до його смерті, писав: «Великої напруги і великої пристрасті вимагає наука від людини. Будьте пристрасні у вашій роботі і у ваших шуканнях». Це відноситься і до будь-якої іншої області людської діяльності. Без полум'яної любові до своєї справи ніколи не буває творчого відношення до нього. Без ентузіазму і «великої пристрасті» ні в якій справі не може бути крупних успіхів і досягнень.

Кiлькiсть переглядiв: 159