• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Дистанційне навчання
• Психологія
• Запам'ятовування

Запам'ятовування може бути неумисним і навмисним.

При неумисному запам'ятовуванні ми не ставимо собі спеціальної мети запам'ятати і не робимо для цього жодних зусиль. Запам'ятовування відбувається незалежно від нашого наміру, ніби «само собою». Так запам'ятовується головним чином те, що нас цікавить або викликає в нас сильне і глибоке почуття. «Я ніколи цього не забуду», – говоримо ми з приводу якої-небудь події, що справила на нас виключно велике враження або що має для нас велике значення.

Значна частина яскравих життєвих спогадів, що є у кожної людини, є результатом неумисного запам'ятовування. Такі спогади можуть бути дуже міцними; деякі спогади дитинства, що ненавмисно закарбувалися, зберігаються протягом всього життя.

Але які б не були яскраві і міцні такі спогади, вони все ж мають епізодичний і випадковий характер. Вони не можуть утворити систематичних знань в якій би то не було області. Всяка діяльність вимагає, аби людина пам'ятала безліч таких речей, які самі собою не запам'ятовуються. Необхідне навмисне, свідоме запам'ятовування.

Велике практичне значення має розрізнення механічного і смислового запам'ятовування.

Механічне запам'ятовування грунтується головним чином на закріпленні окремих зв'язків, асоціацій.

Смислове запам'ятовування характеризується тим, що при нім головне значення мають процеси мислення. Аби запам'ятати новий матеріал, людина повинна перш за все зрозуміти його, осмислити його, тобто знайти якомога глибші і змістовніші стосунки між цим новим матеріалом і знаннями, що вже є у людини.

Основна умова механічного запам'ятовування – повторення; основна умова смислового запам'ятовування – розуміння.

І механічне, і смислове запам'ятовування мають величезне значення в психічному житті людини. При запам'ятовуванні доведення геометричної теореми або аналізу історичних подій на перший план виступає смислове запам'ятовування. У інших випадках, наприклад при запам'ятовуванні номера телефону, номера будинку, квартири і т. п., основна роль належить механічному запам'ятовуванню. Але в більшості тих випадків, коли перед нашою пам'яттю стоять відповідальні і більш менш важкі завдання, вона повинна спиратися і на розуміння, і на повторення. Особливо яскраво це позначається в учбовій роботі.

Візьмемо як приклад заучування напам'ять вірша. Вочевидь, що одним розумінням обійтися при цьому не можна. Чисте смислове запам'ятовування дало б можливість відтворити вміст вірша, його основні думки і образи, але не забезпечило б знання його напам'ять. Останнє вимагає міцних асоціацій між словами вірша, вимагає того, аби кожне слово вірша негайно викликало наступне слово і аби це відбувалося «само собою», без всяких роздумів, міркувань і обдумування.

Але, з іншого боку, було б дуже безрозсудно намагатися завчити вірш за допомогою одного лише механічного запам'ятовування. Спеціальні досліди показали, що вірш заучується набагато швидше і запам'ятовується набагато міцніш, ніж однаково довгий ряд безглуздих складів: якщо для заучування вірша, що складається з 80 слів, потрібно 8 повторень, то для заучування 80 безглуздих складів – близько 80 повторень, тобто в 10 разів більше. Причина цієї відмінності полягає в тому, що заучування безглуздих складів здійснюється за допомогою одного лише механічного запам'ятовування, тоді як при заучуванні вірша велику роль грає також і смислове запам'ятовування. І чим більша участь цього останнього, тим легше вивчається вірш і тим міцніше він утримується в пам'яті.

Запам'ятовування власних імен і всякого роду числових даних є перш за все справою механічного запам'ятовування. Але і тут слід намагатися всякий раз, коли це можливо, залучати на допомогу смислове запам'ятовування. Розглянемо з цієї точки зору запам'ятовування хронологічних дат. Для багатьох воно пов'язане з великими труднощами. Відбувається це головним чином від невміння використовувати в рішенні цієї задачі смислове запам'ятовування. Аби полегшити собі запам'ятовування хронології, потрібно якомога різноманітніше зв'язувати між собою окремі дати, використовуючи при цьому як вихідні точки, або «віхи», дати особливо крупних історичних подій, а також «круглі числа»: початок століття, середину його і тому подібне.

Ось декілька прикладів такого роду скріплення історичних дат. Пушкін народився в 1799 році, тобто на рік раніше за початок століття. Тому його вік завжди на 1 рік більший останніх двох цифр відповідної дати: під час Вітчизняної війни 1812 роки йому було 13 років; «Бориса Годунова» він написав в 1825 році, тобто двадцяти шести років, і так далі Гоголь був на 10 років молодший за Пушкіна, отже, він народився в 1809 році. Лермонтов був на 5 років молодший за Гоголя, отже, він народився в 1814 році. Окрім цього, Гоголь народився за 3 роки до Вітчизняної війни 1812 року, а Лермонтов через 2 роки після неї.

Інколи корисно буває застосовувати і до більш штучні прийоми осмислення чисел, які треба запам'ятати: Лермонтов народився в 1814 році, а помер в 1841 році – в обох датах останні дві цифри ті ж, але порядок їх зворотний; Тургенєв народився в 1818 році – двічі вісімнадцять.

Прийоми останнього типу називаються мнемонічними прийомами, тобто штучними прийомами, що допомагають запам'ятовуванню.

Все сказане до цих пір показує трудність запам'ятовування на основі одного лише механічного запам'ятовування і випливаючу звідси необхідність якомога ширше удаватися до допомоги смислового запам'ятовування.

Але не слід забувати і зворотного: для міцного запам'ятовування будь-якого матеріалу недостатньо одного лише смислового запам'ятовування. Правда, аби запам'ятати на короткий термін який-небудь осмислений текст, інколи буває досить як слід зрозуміти його. Але аби зробити вміст цього тексту міцним надбанням пам'яті, одного лише розуміння недостатньо, – необхідне і повторення.

Якщо запам'ятовування має характер спеціально організованої роботи, зв'язаної із застосуванням певних прийомів для найкращого засвоєння знань, воно називається заучуванням.

Зараз ми повинні познайомитися з тими умовами, від яких залежить успішність заучування, з тими прийомами, якими ми користуємося, аби досягти кращого запам'ятовування.

Перша умова успішності заучування – установка на запам'ятовування: треба ставити перед собою завдання запам'ятати і цьому завданню підпорядковувати всю організацію роботи. Доведено всілякими дослідами, що, коли людина не ставить собі мети запам'ятати, вона може багато разів прочитати який-небудь текст, не утримавши майже нічого в пам'яті; але як тільки вона взнає, що «треба запам'ятати», вона більш менш швидко вивчає цей текст.

Доведено також, що міцність запам'ятовування залежить від того, ставить собі людина завдання запам'ятати надовго чи запам'ятати на короткий термін. У одному дослідженні учням запропонували завчити два однакових за трудністю уривки і при цьому сказали, що перший уривок треба буде відповісти наступного дня, а другий – через тиждень. Насправді перевірку знання обох уривків проводили за два тижні. Виявилось, що другий уривок учні відтворили значно краще; свідомість, що його треба запам'ятати на довший термін, забезпечила міцніше запам'ятовування.

Якщо людина ставить собі мету запам'ятати що-небудь «до завтра», міцність запам'ятовування буде зовсім іншою, ніж випадку, коли вона прагне запам'ятати «назавжди».

Інша найважливіша умова успішності запам'ятовування – активне ставлення до процесу заучування, яке неможливе без напруженої уваги. Для запам'ятовування корисніше двічі прочитати текст з повним зосередженням уваги, ніж десять разів перечитувати його неуважно. Тому спроби завчити що-небудь в стані сильного стомлення, коли не вдається як слід зосередити увагу, є марною витратою часу.

Найгірший і неекономний спосіб заучувань – механічно перечитувати текст, який треба завчити, в чеканні, поки він сам запам'ятається. В протилежність цьому розумне і економне заучування є активною роботою над текстом, при якій використовується цілий ряд прийомів, ведучих до кращого запам'ятовування.

Першим етапом цієї роботи є вивчення тексту з метою якомога краще зрозуміти його і знайти в нім можливо більше опор для смислової пам'яті. Для цього треба піддати текст спеціальній обробці: у думках розбити його на «смислові шматки» і в кожному такому шматку знайти «смислові опорні точки», або «віхи», тобто окремі слова, речення, образи, які виражають «суть» даного шматка, є як би його заголовками. Далі потрібно встановити зв'язки між цими шматками, усвідомити, чому вони розташовуються саме в такому, а не в якому-небудь іншому порядку. Результат цієї уявної обробки тексту корисно буває оформити письмово, у вигляді плану або конспекту. Дуже важливо, аби план цей і із зовнішнього боку був максимально чітким, ясним, впорядкованим та навіть при побіжному погляді на нього давав виразну схему вмісту. Хаотичний і безладний вигляд плану може внести хаос, безлад в матеріал, що запам'ятовується, а це найшкідливіше для роботи пам'яті.

Результатом такої обробки тексту має бути не лише складання (у думках або на папері) його плану, але і виділення в нім найбільш істотного, того, що треба запам'ятати в першу чергу; другорядне повинно тимчасово відсовуватися на задній план і заучуватися лише після того, як міцно засвоєно основний смисловий каркас тексту.

Таким чином, перший етап заучування – не просте читання тексту, а спеціальна обробка його. Цим пояснюється, що величезна більшість людей краще запам'ятовують, коли мають можливість самі читати текст, чим коли слухають чуже читання: при слуханні неможливо здійснювати цю обробку, і людина вимушена обмежуватися пасивним сприйняттям.

Коли здійснено вивчення тексту, треба переходити до другого етапу, який полягає в спробах відтворювати текст, що чергуються з повторними читаннями цього тексту. Чи учимо ми напам'ять вірш, або перед нами стоїть завдання засвоїти який-небудь учбовий матеріал, не вимагаючий дослівного запам'ятовування (наприклад, при роботі по підручнику історії, літератури), все одно треба якомога раніше починати спроби відтворювати текст. Непродуктивний спосіб заучування – обмежуватися лише читанням до тих пір, поки не виникне впевненісті, що текст вивчений.

Користь таких спроб відтворення полягає, по-перше, в тому, що вони з необхідністю вимагають внутрішньої активності і в сильній мірі мобілізують увагу. Просте перечитування того ж тексту легко може перетворитися на дію механічну, тоді як не можна механічно і неуважно відтворювати те, що ще не знаєш цілком.

По-друге, слова вірша, які мені вдалося з напругою пригадати, або власні формулювання, зроблені при спробах відтворити вміст тексту, запам'ятовуються набагато міцніш, ніж те, що я просто прочитав.

Після кожної спроби відтворення потрібно зараз же звертатися до тексту і знову перечитувати його, встановлюючи, які були допущені помилки, що було пропущене зовсім і що вдалося відтворити правильно. Таке перечитування, переслідуюче цілі активного самоконтролю, відрізняється від простого повторного читання, не пов'язаного зі спробами відтворення.

Після того, як матеріал вивчений, тобто коли вдається правильно і повно відтворити його, починається третій етап – закріплення шляхом повторень.

Дослідження пам'яті показують, що запам'ятовування здійснюється швидше і буває міцнішим, коли повторення не слідують одне за одним безпосередньо, а розділяються більш менш значними проміжками часу. У одному з досліджень виявилось, наприклад, що для виучки вірша було потрібно 16 повторень, якщо всі ці повторення слідували безпосередньо одне за одним в один прийом, і всього лише 8 повторень, коли робилося по два повторення за день.

Цю закономірність можна сформулювати так: розподіл повторень в часі підвищує ефективність запам'ятовування.

Звідси випливає, що з точки зору легкості і міцності заучування дуже невигідна квапна підготовка до іспитів або виучка уроків «в останню хвилину», оскільки в цих випадках жоден розподіл повторень неможливий.