• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Дистанційне навчання
• Психологія
• Завдання і мотиви діяльності

Всяка діяльність – праця, учіння, гра – спрямована на певну мету або завдання: наприклад, виробити встановлену норму, підвищити денний виробіток до трьох або чотирьох норм, навчитися читати по-англійськи легкі книги без словника, скласти всі іспити на відмінно, завоювати своїй команді першість у спортивних змаганнях і так далі.

Причиною постановки тих або інших цілей, як вже вказувалось (тема «Мотиви і цілі»), є певні мотиви. Проте в ході діяльності взаємовідношення мотивів і цілей або завдань може мінятися: саме виконання завдання може ставати мотивом діяльності. Певні мотиви спонукали десятикласника поставити перед собою завдання закінчити школу з медаллю. Надалі ж прагнення виконати це завдання само стає спонукальною силою, мотивом його діяльності. Так буває завжди, коли людина дійсно прагне виконати завдання, що стоять перед нею, дійсно живе своєю діяльністю, а не є байдужою і байдужим її виконавцем.

У всякій діяльності людина керується не одним яким-небудь завданням, а цілою системою підлеглих одне одному завдань. Учень займається англійською мовою. В даний момент перед ним стоїть найближче, безпосереднє завдання – зрозуміти зміст важкого речення. Та за ним стоїть загальніше завдання – перевести цілий уривок, який треба приготувати до завтрашнього уроку. Це завдання через ряд проміжних завдань входить до складу великого завдання – оволодіти англійською мовою, яка у свою чергу є умовою ще ширшого завдання – зробити з себе повноцінного фахівця певної області. Та і це останнє завдання є підпорядкованим по відношенню до того центрального, вищого завдання – служіння батьківщині і боротьбі за краще майбутнє, – в якій людина бачить своє життєве призначення і виходячи з якого вона намічає свою майбутню професію.

Відношення людини до діяльності, а отже, і те, як вона виконує її, в сильній мірі визначається тим, наскільки далеко бачить вона перспективу завдань, що стоять перед нею. Якщо мотиви діяльності людини визначаються не лише найближчими, але і віддаленішими, більшими, принциповішими завданнями, говорять про далеку мотивацію діяльності; у відношенні ж людини, яка спонукалася до діяльності лише найближчими завданнями, не включеними у систему широких принципових завдань, говорять про коротку мотивацію. Остання створює те відношення до діяльності, яке характеризується відсутністю перспективи, вузькістю горизонту, недостатньою принциповістю.

Лише далека мотивація дає людині бажання і сили боротися з труднощами і долати їх, тому що вона змушує бачити в окремій ланці діяльності необхідний етап для досягнення кінцевої мети, етап, який потрібно здолати в що б те не стало, оскільки інакше досягнення цієї мети неможливе. Якщо людина не бачить перспективи далі за найближчий етап, в ім'я чого вона долатиме пов'язані з цим етапом труднощі?

Дальність мотивації впливає і на відношення людини до успіху, перемог, досягнень. Для людини короткої мотивації успіх вирішення окремого завдання переживається як кінцевий успіх, як закінчення справи і тому демобілізуватиме її, викликаючи почуття заспокоєності. При далекій мотивації успіх у вирішенні одного завдання переживається лише як підйом на один рівень, за яким негайно ж відкривається перспектива наступних рівнів; тому почуття успіху мобілізує людину, переходячи в прагнення до нових досягнень, заради яких потрібно працювати і боротися.

Діяльність людини завжди має те або інше суспільне значення. Якщо навіть людина ставить перед собою лише особисті цілі, все ж її діяльність своїми об'єктивними результатами неминуче матиме яке-небудь – позитивне або негативне – значення для суспільства. Свідомість людини характеризується перш за все тим, якою мірою вона здатна усвідомлювати це суспільне значення своєї діяльності. Рівень же, або висота мотивації, людської діяльності характеризується тим, якою мірою суспільні завдання (благо батьківщини, інтереси класу, завдання, що стоять перед виробничим або учбовим колективом) стають особистими цілями людини, мотивами її діяльності. Чим більше місце в мотивах, спонукаючих людину, займає свідомість громадського обов'язку, тим вище рівень її мотивації.

Основна діяльність людини – це суспільна праця. «Духовну подобу нинішніх людей, видно, перш за все, в свідомому відношенні до своєї праці, як до справи суспільної важливості і як до святого обов'язку».

Великий вплив на діяльність людини надає оцінка, яку вона отримує з боку інших людей, причому істотним проявом свідомості є уміння розрізняти, чиєю оцінкою належить керуватися. Зневажаючи думку «світської черні», того «натовпу холодного», для якого був недоступний внутрішній сенс його творчості, Пушкін високо дорожив достовірно народною оцінкою:

Слух про мене пройде по всій Русі великій
І назве мене усяк суща в ній мова...
І довго буду тим люб'язний я народові...

(«Пам'ятник».)

Знаменита трактористка Паша Ангеліна пише в своїй автобіографії: «Таке це хороше почуття, коли знаєш, що твоя робота потрібна всім, що люди бажають тобі успіху!»

Оцінка тих людей, які втілюють в собі суспільну совість, голос народу, має вирішальне значення для діяльності людини, направляючи її і даючи вищу винагороду досягненням людини.

Одна лише думка про таку оцінку може інколи надихати людину на подвиги.