Здібностями називають такі психічні властивості, які є умовами успішного виконання який-небудь однієї або декількох діяльностей.

Здібністю ми називаємо, наприклад, спостережливість, яка має велике значення в діяльності письменника, ученого, педагога. Здібностями ми називаємо зорову пам'ять, що має пряме відношення до роботи художника-живописця; емоційну пам'ять і емоційну уяву, що грають велику роль у творчості письменника; технічну уяву, необхідну в діяльності інженера або техніка; музичний слух. Здібностями ми можемо назвати ті якості розуму, які складають умову успішного виконання багатьох видів діяльності.

Сукупність завдатків, які складають природну передумову розвитку здібностей, називається обдарованістю.

Успішність виконання людиною якої-небудь діяльності залежить не лише від її здібностей. Перш за все і більш всього вона залежить від наявності у неї відповідних знань, умінь, навиків, тобто від того, які у неї вироблені системи тимчасових зв'язків. Звідси ясне значення навчання для придатності людини до заняття тією або іншою справою.

Але і самі здібності, хоча і залежать від природних завдатків, є завжди результатом розвитку. Розвиток здібностей здійснюється в процесі тієї самої діяльності, для якої ці здібності необхідні, і перш за все в процесі навчання цій діяльності. В процесі навчання, по-перше, виробляються нові системи тимчасових зв'язків, тобто утворюються нові знання, уміння, навики, по-друге, удосконалюються основні властивості нервових процесів, тобто розвиваються відповідні здібності. При цьому другий процес – розвиток здібностей – відбувається значно повільніше, ніж перший – утворення знань і умінь.

Однією з характерних ознак хороших завдатків до розвитку якої-небудь здатності є ранній і притому самостійний, тобто не вимагаючий спеціальних педагогічних заходів, прояв цієї здатності. Відомо, що деякі діти задовго до початку систематичного навчання малюванню або музиці звертають на себе увагу своїми здібностями до цих предметів. Так, наприклад, у Римського-Корсакова музичний слух яскраво виявився вже до чотирьох років. Здатності до образотворчої діяльності почали виявлятися в Рєпіна, Сурікова, Сєрова у віці 3 – 4 років.

У таких випадках часто говорять про «природжені», або «природні», здібності. Проте і в цих випадках природженими можуть бути лише завдатки, тобто деякі анатомо-фізіологічні особливості, що сприяють розвитку здібностей. Навіть самі здібні в музичному відношенні діти повинні навчитися правильно співати або взнавати мелодії; навіть найобдарованіші до малювання діти повинні навчитися малювати. Особливість цих дітей полягає лише в тому, що процес цього навчання відбувається у них в настільки ранньому віці, так швидко і легко, у більшості випадків в ході гри, що вислизає від уваги батьків і педагогів.

Проте далеко не завжди можна спостерігати настільки ранній прояв здібностей і обдарованості. Дуже часто вони вперше починають виявлятися порівняно пізно, але надалі досягають виключно високого розвитку. У цих випадках розвиток здібностей стає можливим лише в результаті планомірного вивчення даної діяльності і систематичного заняття нею. Тому відсутність раннього прояву якої-небудь здатності ніколи не повинна служити підставою для висновку про відсутність завдатків для цієї здатності; достовірно судити про обдарованість можна лише за результатами навчання.

Не слід змішувати обдарованість до якої-небудь діяльності з майстерністю в цій діяльності. Обдарованість є природна передумова здібностей; майстерність же є сукупність знань, умінь і навиків, тобто складних систем тимчасових зв'язків, що виникають в ході життя як результат навчання в широкому сенсі слова. І здібності – це не те ж саме, що знання, уміння, навики. Про багатьох письменників-початківців можна сказати, що вони виявляють великі здібності, але про них ще не можна сказати, що вони володіють великою письменницькою майстерністю.

Проводячи відмінність між обдарованістю, здібностями, майстерністю, потрібно в той же час підкреслити щонайтісніший зв'язок між ними. Від обдарованості залежить розвиток здібностей і в той же час легкість та швидкість надбання майстерності. Надбання майстерності у свою чергу сприяє подальшому розвитку здібностей, тоді як відсутність необхідних знань і умінь гальмує розвиток відповідних здібностей.

Жодна окрема здатність не може забезпечити успішне виконання діяльності. Одна лише спостережливість, якою б вона не була досконалою, або одна лише емоційна уява, якою б сильною вона не була, не роблять ще хорошого письменника. Наявність найпрекраснішого музичного слуху не говорить ще про те, що володар його може стати хорошим музикантом, так само як наявність однієї лише технічної уяви не говорить ще про те, що людина може стати хорошим інженером-конструктором. Успішність виконання будь-якої діяльності залежить завжди від цілого ряду здібностей. Так, наприклад, для роботи письменника первинне значення мають і спостережливість, і образна пам'ять, і цілий ряд якостей розуму, і здібності, пов'язані з письмовим мовленням, і здібність до зосередження уваги, і цілий ряд інших здібностей.

Те своєрідне поєднання здібностей, яке забезпечує можливість творчого виконання якої-небудь діяльності, називається талантом до даної діяльності.

Якщо наявність однієї яскраво вираженої здатності ще не говорить про високу обдарованість в даній області, то і слабкість якої-небудь однієї здатністі ніколи не може бути підставою, аби визнати себе непридатним для даної діяльності. Можна зробитися великим письменником, маючи в юності погану словесну пам'ять, або великим художником, маючи погану зорову пам'ять. Якщо інші здібності, потрібні для даної діяльності, досить яскраво виражені, то людина дістає можливість багато і відносно успішно займатися цією діяльністю, а цим створюються сприятливі умови і для розвитку відстаючої здатності. В результаті вона може «вирівнятися» настільки, що не залишиться жодних слідів первинної її слабкості.

Дуже сильна, дієва, стійка схильність до якої-небудь справи, схильність, що стає справжньою любов'ю до цієї справи, зазвичай говорить про наявність найважливіших здібностей, пов'язаних з цією справою. В той же час така любов до справи сама є найважливішим чинником розвитку таланту. «Талант розвивається з почуття любові до справи, – писав Горький, – можливо навіть, що талант – по суті його – і є лише любов до справи, до процесу роботи». Ці слова не треба, звичайно, розуміти в буквальному розумінні – талант включає багато чого іншого, окрім любові до справи, – але в них виражена дуже глибока і вірна думка. За відсутності деякого основного ядра здібностей велика, пристрасна любов до справи і не може виникнути, а якщо вона виникла, людина завжди зуміє перемогти свої слабкі сторони – «підігнати» відстаючі здібності і добитися повноцінного розвитку свого таланту.

Дуже повчальна з цього боку біографія найбільшого з ораторів старовини, Демосфена. У юному віці йому довелося почути виступ одного видатного оратора. Він був приголомшений тим, яку величезну дію на людей може чинити мистецтво красномовства, і вирішив в що б те не стало добитися в нім успіху. Після ретельної підготовки під керівництвом кращих вчителів він зробив спробу виступити публічно, але потерпів повну невдачу і був висміяний народом. Він зрозумів, що невдача ця абсолютно законна і що він має ряд недопустимих для оратора недоліків: слабкий голос, неправильна вимова, коротке дихання, змушуюче його робити часті паузи порушуючі сенс фраз, незграбність рухів, заплутана побудова висловлювань і так далі. Для більшості людей цього б вистачило, аби визнати себе нездібним до ораторської діяльності і відмовитися від первинних намірів. Демосфен вчинив інакше. З безприкладною енергією взявся він за подолання своїх недоліків. Аби підсилити свій голос і досягти глибшого дихання, він вправлявся у виголошуванні довгих промов під час бігу або при сходженні на гору. Аби усунути недоліки вимови, він брав в рот дрібні камінчики і добивався того, аби і за цієї умови мова його була чистою та виразною Він влаштував собі спеціальне підземелля, в якому наодинці і довго міг займатися вправами в ораторській справі. Інколи він залишався в цьому підземеллі по два-три місяці; аби не дозволити собі вийти звідти, він збривав волосся з половини голови, надаючи собі вигляду, який не давав можливості з’явитися на людях.

Пристрасна любов до справи, віра в свій талант і виняткова сила волі дали можливість Демосфену здолати брак цілого ряду найважливіших здібностей. Ім'я його оточене славою одного з найвеличніших ораторів усіх часів. Однією з найважливіших особливостей психіки людини є можливість дуже широкої компенсації одних властивостей іншими, так що недостатня здатність може бути в дуже широких межах заміщена іншими, високо розвиненими. Інакше кажучи, в основі однаково успішного виконання однієї і тієї ж діяльності можуть лежати абсолютно різні поєднання здібностей. Ця обставина відкриває дійсно безмежні можливості розвитку людини.

Яскравим прикладом може служити життя сліпоглухонімої Ольги Скороходової. Вона втратила зір і слух у тому віці, коли це приводить до таких же наслідків, як і природжена сліпоглухота: вона втратила і мову. Таким чином, вона була позбавлена не лише основних шляхів сприйняття зовнішнього світу, але і нормальних способів спілкування з людьми. Опісля декілька років після втрати нею зору і слуху вона була поміщена в спеціальну клініку, де не лише навчилася говорити, читати, писати, але і стала високорозвиненою людиною, активною комсомолкою, ведучою суспільну роботу. Мало того, Скороходова проявила себе як поет і науковець. Перу Скороходової належить одна наукова книга, що представляє значний інтерес, ряд нарисів і віршів.

У Скороходової є безперечні літературні здібності за відсутності таких, здавалося б, необхідних передумов для цього, як зір і слух. Літературні здібності Олі Скороходової високо цінував Горький, що протягом декількох років переписувався з нею. Ось уривки з вірша Скороходової, в якому вона відповідає на питання про те, як можливо писати вірші тому, хто не бачить і не чує:

Думають інші – ті, хто звуки чують
Ті, хто бачать сонце, зірки і місяць: –
Як вона без зору красу опише
Як зрозуміє без слуху звуки і весну!?

Я почую запах і роси прохолоду
Легкий шелест листя пальцями ловлю
Утопаючи в сутінок, я пройду по саду
І мріяти готова, і сказати люблю...

Я розумом побачу, почуттями почую
А мрією привільною світ облечу я...
Чи кожен зі зрячих красу опише
Чи посміхнеться ясно яскравому променю?

Не маю слуху, не маю зору
Але маю більше – почуттів живих простір:
Гнучким і слухняним, пекучим натхненням
Я виткала життя барвистий узор...

Чудовий розвиток літературних здібностей Скороходової є наслідком невпинної роботи над собою і її пристрасної любові до поезії. «Поезія – душа моя», – пише вона в одній зі своїх статей. Пристрасна любов до справи і невпинна праця дали можливість Скороходовій відшкодувати відсутні у неї здібності іншими і добитися повноцінного розвитку своєї обдарованості.

Зі всього сказаного виходить, що брак однієї якої-небудь окремої здатності ніколи не повинен зупиняти людину, якщо схильності, інтереси і інші здібності серйозно спонукають її зайнятися даною діяльністю.

Розбираючи питання про творчу діяльність, ми бачили, що творчість – це завжди велика і напружена праця. Але чим обдарованіш, чим талановитіш людина, тим більше творчості вносить вона в свою працю і тим, отже, напруженішою має бути ця праця. Тому слід рішуче відкинути забобон, згідно якому хороші здібності нібито позбавляють людину необхідності працювати, талант нібито замінює працю. В протилежність цьому ми можемо сказати, що талант – це «любов до самого процесу роботи», любов до праці. Схильність і здібність до праці – найважливіші додатки справжньої талановитості.

Аби свідомо будувати своє життя, дуже важливо уміти правильно оцінювати свої здібності. Але увага має бути спрямована зовсім не на те, які великі мої здібності, яка висока моя обдарованість, а на те, до чого я обдарованіший, які здібності у мене яскравіше виявляються. Висота обдарованості виявляється лише за результатами життєвої справи людини, а знати ці результати заздалегідь не можна. Характер же і напрям обдарованості виявляються раніше: у стійких інтересах і схильностях, в порівняльній успішності здійснення різних видів діяльності, в порівняльній легкості засвоєння різних предметів.

Відомий письменник Сергій Тимофійович Аксаков першу свою книгу написав, коли йому було 56 років, а твори, в яких повною мірою розгорнувся його літературний талант, – «Родинна хроніка» і «Дитячі роки Багрова внука» – написані ним у віці 65 – 67 років. Хто б міг у молоді роки передбачити висоту його обдарованості? Але характер його здібностей виявився дуже рано: ще в дитячі роки він відрізнявся неабиякою спостережливістю, пристрасною і стійкою любов'ю до літератури, схильністю до літературних занять.

Важливе значення для питання про обдарованість і здібності має вказівка І.П. Павлова про спеціально людські типи вищої нервової діяльності: відносна перевага першої або другої сигнальної системи в окремих проявах вищої нервової діяльності людини дала підставу І.П. Павлову виділити «художній» і «розумовий» типи. Особливості взаємодії двох сигнальних систем найрізкіше виявляються у крайніх представників цих типів. «Художній» тип характеризується підвищеною чутливістю до збуджень через першу сигнальну систему: багатство і яскравість безпосередніх вражень, відчуттів, що доставляються органами, відрізняє представників цього типу. Навпаки, для «розумового» типу характерні здібність і схильність до абстрактного мислення. Як вже наголошувалося при викладі питання про типи пам'яті, багато людей мають бути віднесені до середнього типу, гармонійно поєднуючого в собі дію обох сигнальних систем.

Та своєрідність обдарованості, яка відрізняє кожну людину, є заставою цінності людини для суспільства. Не буває людей, ні до чого не здатних. Кожна людина має визначену, характерну для неї обдарованість, забезпечуючу можливість успішного здійснення певних видів діяльності. Широта інтересів і турбота про всебічний розвиток здібностей – найважливіші умови для того, щоб ця обдарованість могла виявитися якомога раніше і визначеніше.

У нас молоді надані щонайширші можливості і для здобування освіти, і для вибору спеціальності згідно схильностей та здібностей. Наше життя відкриває перед кожною людиною неозорі перспективи для вживання її сил і здібностей. За цих умов втрачає сенс розділення людей на «здібних» і «нездібних». Справедливо говорив Микола Островський: «У нас не талановиті лише ледарі. Вони не хочуть бути ними. А ні з чого не народжується нічого, під лежачий камінь вода не тече».

Але тим більший сенс набуває у нас питання: до чого понад усе здібна дана людина, які її здібності і її обдарованість?

Кiлькiсть переглядiв: 123