Ми бачили, якою великою може бути чутливість органів чуття людини. Проте на ділі у більшості людей розвиток відчуттів далеко відстає від можливостей, які даються будовою органів чуття.

Від чого ж залежить розвиток відчуттів? – Головним чином від того, які вимоги пред'являє до відчуттів життя і, в першу чергу, діяльність, якою людина займається.

1) Слухова чутливість

Найважливіша функція слуху для всіх людей – це сприйняття мови. Глухота важка головним чином тому, що вона позбавляє можливості чути мову. Не дивно, що у всіх нас слухові відчуття розвиваються в першу чергу по відношенню до звуків мови, і притому не до всяких звуків мови, а саме до звуків рідної мови. Розрізнення цих звуків, починаючи з ранніх дитячих років, складає для нас найважливішу необхідність. Тому нам здається незрозумілим, як можна не розрізняти їх. Проте насправді відмінність між багатьма звуками мови украй незначна і вимагає дуже тонкої слухової чутливості. У цьому доводиться переконуватися кожному, хто хоче як слід опанувати правильну вимову на будь-якій іноземній мові.

У російській мові, наприклад, для розуміння сенсу слів необхідно відрізняти тверді приголосні від м'яких. Такі слова, як «мел» і «мель» або «мол» і «моль», мають зовсім різне значення, але по слуху вони відрізняються одне від одного лише тим, що в одному випадку остання приголосна тверда, а в іншому – м'яка. Ні у французькій, ні в англійській, ні в німецькій мові такої відмінності між твердими і м'якими приголосними немає. У цих мовах значення слова ніколи не може змінитися від заміни твердої приголосної м'якою. Ці мови не вимагають, аби людина розрізняла твердість і м'якість приголосних. Внаслідок цього французові, німцеві або англійцеві дуже важко почути відмінність між твердою і м'якою приголосною; воно здається їм надзвичайно тонким, майже невловимим. І вони, навчаючись російській мові, постійно роблять помилки, виголошуючи замість твердої приголосної м'яку або навпаки.

З аналогічними труднощами, але по відношенню до інших звуків, зустрічається українець, вивчаючи будь-яку з іноземних мов. У французькій мові, наприклад, сенс слова може залежати від того, яке виголошується е: закрите або відкрите (наприклад, nez – ніс і net – чистий). Для француза відмінність між цими звуками представляється величезною, тоді як українцю потрібно багато часу і старання, аби навчитися «чути» цю відмінність. У німецькій і англійській мовах таке ж значення має відмінність між довгими і короткими голосними, якої в українській мові немає.

Таким чином, у кожної людини з дитинства виробляється спеціальний слух до звуків своєї рідної мови, що передбачає дуже тонке диференціювання близьких один до одного звуків. Хороше опанування іноземної мови вимагає, аби був вироблений аналогічний слух до звуків цієї мови, а це може бути досягнуто лише в процесі користування мовою.

У іншому напрямку розвиваються слухові відчуття при занятті музикою, яка вимагає перш за все дуже тонкого розрізнення стосунків між звуками по висоті. В процесі заняття музикою виробляється музичний слух.

Деякі професії розвивають дуже тонку чутливість до різного роду спеціальних звуків. Так, наприклад, льотчик-випробувач чує в звуці двигуна якнайтонші відтінки, по яких він судить про його роботу, тоді як сторонній людині здається, що двигун шумить завжди однаково.

Чудова тонкість слуху спостерігається нерідко в сліпих. Багато хто з них може визначати розміри кімнати по тому, як роздаються в ній звуки кроків або голосу; по цих же звуках вони судять про те, чи обставлена кімната меблями або порожня, є килими на стінах чи ні. Сліпі добре впізнають людей не лише по голосу, але інколи і по звуку їх кроків. Відомі випадки, коли сліпі розрізняли види дерев (тополя, акація, олійне дерево) по шуму листя.

Звичайно, природні властивості слухового апарату в сліпих такі ж, як і в зрячих, але життя вимагає від них досконалішого диференціювання слухових подразників. По слуху вони судять про те, що зрячі можуть набагато легше побачити очима, і тому вони навчаються розрізняти деякі якнайтонші відтінки звуків.

2) Зорова і дотикова чутливість

У більшості видів людської діяльності особливо велику роль грає зір, і тому саме зорові відчуття є у більшості людей найбільш розвиненими. Недарма людину інколи називають «зоровою твариною». Але і в області зору наші відчуття, як правило, бувають розвинені мало в порівнянні з можливостями, що є у нас. Відомо, наприклад, що деякі працівники текстильної промисловості, які спеціалізувалися на виробленні чорних тканин, розрізняють до сорока відтінків чорного кольору там, де більшість людей бачать всього лише два-три відтінки.

У деяких видах діяльності виробляється не менш тонка дотикова чутливість. Досвідчені мірошники можуть за допомогою дотиків точно визначати якість муки і навіть взнавати, у якій місцевості виросла пшениця, з якої зроблена мука.

3) Нюхова чутливвсть

У величезної більшості людей нюхові відчуття грають в житті незначну роль. Тому вони залишаються мало розвиненими. Проте можливості розвитку нюхових відчуттів у людини дуже великі. Це виявляється всякий раз, як діяльність людини починає вимагати, аби вона керувалася нюховими відчуттями.

Надзвичайного значення набувають нюхові відчуття у сліпоглухих, тобто у людей, що в ранньому дитинстві позбулися і зору, і слуху. Нюх є для них головним засобом, аби розпізнавати людей і предмети на відстані. По запаху вони взнають людину, що увійшла до кімнати, визначають, чи не була деякий час тому в кімнаті людина, що цікавить їх: йдучи по знайомій вулиці, вони по запаху судять про те, поблизу якого будинку вони зараз проходять.

4) Вібраційна чутливість у глухих і сліпо-глухих

Вібраційними відчуттями називаються відчуття, які ми отримуємо зі всієї поверхні нашого тіла від коливань повітря, вироблюваних рухомими тілами. Ці відчуття не грають в нашому житті майже жодної ролі, оскільки набагато тонше ми сприймаємо повітряні коливання за допомогою слуху. Тому в звичайних умовах ми навіть і не помічаємо цих відчуттів. Але якщо людина втрачає слух, вібраційні відчуття набувають для неї великого значення. Відомі випадки, коли люди абсолютно глухі виявляють велику любов до музики, хоча вони не можуть чути жодного звуку. Деякі з них віддають перевагу грі на роялі і, аби сприймати музику, кладуть руку на кришку інструменту. Інші більш охоче «слухають» оркестр і, відвідуючи концерти, сідають спиною до естради, оскільки спиною вони краще всього сприймають коливання повітря. Такі люди можуть непогано знатися на музиці, безпомилково взнаючи добре знайомі їм твори.

Ще більшого значення набувають вібраційні відчуття в сліпоглухих, особливо в тих з них, які позбавлені і нюху. Сліпоглухі за допомогою вібраційних відчуттів сприймають стук в двері, взнають, коли в кімнату до них хто-небудь входить, можуть навіть по ході взнавати знайомих людей; на вулиці вони за допомогою вібраційних відчуттів здалека помічають наближення автомобіля. З деякими із сліпоглухих вдається розмовляти з іншого кінця кімнати за допомогою азбуки Морзе, стукаючи ногою по підлозі; вони відчувають вібрації і розуміють все, що їм передають.

Такі ж можливості розвитку вібраційних відчуттів є і у всіх нас, але вони залишаються зазвичай невикористаними, оскільки ми в аналогічних випадках користуємося іншими, досконалішими органами чуття.

5) Розвиток відчуттів

Отже, при здоровому стані органів чуття можливо добитися надзвичайної тонкості відчуттів. Для цього треба ставити перед собою такі завдання, які з необхідністю вимагають високої чутливості в якому-небудь виді відчуттів. Вправляючись в такій діяльності, ми можемо за порівняно короткий час досягти значних результатів.

Особливо велике значення має з цієї точки зору заняття мистецтвом. Живопис, малювання, виконання всілякого роду художніх робіт є найпотужнішим засобом для всебічного розвитку функцій зору. Скульптурні роботи розвивають разом із зоровими і дотикові відчуття. Заняття музикою ведуть до тонкого розвитку музичного слуху, а заняття художньою літературою, поезією, театральним мистецтвом піднімають на велику висоту «мовний слух». Людина з високою культурою в області мистецтва зазвичай має і добре розвинені відчуття.

Кiлькiсть переглядiв: 87