• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Дистанційне навчання
• Психологія
• Вираження почуттів

Одна з найважливіших особливостей почуттів полягає в тому, що вони змінюють життєдіяльність організму і виражаються цілим рядом тілесних ознак.

По-перше, вони викликають зміни в роботі органів дихання і кровообігу. При збудженні, наприклад, пульс прискорюється, дихання стає швидшим і глибшим. При страху або раптовому потрясінні кров відливає від обличчя, людина блідне. Від збентеження або сорому люди червоніють. В стані гніву одні бліднуть, інші червоніють. Не завжди, звичайно, зміни в кровообігу знаходять зовнішнє вираження в зблідненні або почервонінні, але самі ці зміни при сильному почутті бувають майже завжди. Недаремно люди споконвік пов'язують почуття з серцем і словом «серце» позначають емоційний бік психіки. Такий сенс має слово «серце», наприклад, в наступних фразах: «Розум з серцем не в ладу» (слова Чацького з «Лиха з розуму»); «Від всього, що серцю мило, тоді я серце відірвав...» («Євгеній Онєгін», лист Онєгіна до Тетяни).

По-друге, почуття виявляються в міміці, тобто виразних рухах обличчя, і пантоміміці, тобто виразних рухах всього тіла.

По-третє, почуття виражаються в інтонації і тембрі голосу. Одне коротке слово «Що?» залежно від інтонації, з якою воно виголошене, може виражати найрізноманітніші почуття: і обурення, і переляк, і злорадне торжество, і розгубленість, і добродушне кепкування. Не менш виразне значення має і тембр голосу. По одному тому, як «дрижить» голос людини, що виголошує, здавалося б, зовсім спокійні слова, ми інколи помічаємо, наскільки сильно вона схвильована.

До найбільш яскравих проявів почуття відносяться сміх і плач.

Дарвін показав, що деякі з виразних рухів людини є залишками тих дій, які колись були доцільними в житті наших тваринних предків. У сильному гніві людина стискує кулаки, зціплює зуби, важко дихає через ніс, унаслідок чого ніздрі розширюються. Всі ці прояви, марні у сучасної людини, ведуть свій початок від тих часів, коли гнів у нашого предка був станом, передуванням боротьбі, а боротьба ця здійснювалася кулаками і зубами.

Це не означає, проте, що всі виразні рухи є в житті сучасної людини лише марним пережитком інстинктивних дій. Вони набули нової, дуже важливої функції – стали засобом спілкування між людьми. По міміці, пантоміміці, по інтонації і тембру голосу ми судимо про душевний стан людини.

Звичайно, найважливішим засобом спілкування між людьми є мова. Але якраз почуття зі всіма їх якнайтоншими відтінками не легко передаються засобами звичайної прозаїчної мови. Кожна людина знає по собі, як важко описати словами свій настрій. В ході історичного розвитку людство створило інші засоби для передачі почуттів. Найтоншим і потужнішим з них є мистецтво, особливо ж музика і лірична поезія, які можна назвати справжньою «мовою почуттів». Але в процесі повсякденного спілкування люди, звичайно, не можуть користуватися засобами музики і поезії, і тут великого значення набувають жести, вираз обличчя, особливо очей, і інтонація голосу. Просте нахмурення брів, ледве помітна посмішка, легке знизування плечима інколи допомагають зрозуміти ставлення людини до якого-небудь факту.

Яке значення може мати в процесі спілкування така частковість, як вираз очей, добре показане Л.М. Толстим в описі першої зустрічі Хаджі Мурата, що перейшов до російсіян, з намісником Кавказу Воронцовим:

«Вислухавши перекладача, Воронцов поглянув на Хаджі Мурата, і Хаджі Мурат поглянув в обличчя Воронцова. Очі цих двох людей, зустрівшись, говорили один одному багато що, невимовне словами, і вже зовсім не те, що говорив перекладач. Вони прямо, без слів, висловлювали один про одного всю істину: очі Воронцова говорили, що він не вірить жодному слову зі всього того, що говорив Хаджі Мурат, що він знає, що він, ворог всьому російському, завжди залишиться таким і тепер підкоряється лише тому, що змушений до цього. І Хаджі Мурат розумів це і все-таки запевняв в своїй відданості. Очі ж Хаджі Мурата говорили, що старикові цьому треба б думати про смерть, а не про війну, але що він, хоч і старий, але хитрий, і треба бути обережним з ним. І Воронцов розумів це і все-таки говорив Хаджі Мурату те, що вважав потрібним для успіху війни».